Казка «Дзеркало Матильди»

Андрій Франко

Казка «Дзеркало Матильди»

Descarga el folleto


*** Знайомство з Матільдою.

Матільда дуже любила свого батька. Він був льотчиком, вoна дуже пишалася ним і завжди із захопленням розповідала своїм друзям в школі про нього.

І для батька, Матільда, була всім в житті. Коли його не стало, льотчик випробувач трагічно загинув при нез'ясованих обставинах, Матільди було всього 8 років. Після цієї трагедії вона закрилася в собі і втратила інтерес до всього. Матильда перестала любити, не помічала, що поруч є хтось, хто думає і дбає про неї.

- Нічого крім болю не відчуваю і нічого не хочу, - говорила вона зазвичай своїй матері. Матільда стала тією людиною, якій ніхто не потрібен. А мати, втомлена і розбита цією нерозв'язною ситуацією, ночами часто тихо плакала і благала Бога про допомогу. Ніхто з найбільш визнаних спеціалістів в медицині не міг допомогти.

Йшли роки, дівчинка росла і як і раніше все було без змін, і поступово родичі дівчинки і її оточення звикли до її самотності і смутку і всі її тільки жаліли, хоч і намагалися її чимось зацікавити, як то підбадьорити, але все це було марно.

І тільки мати дівчинки не могла примиритися, і тільки вона шукала рішення і вірила в те, що її почують на небесах і допомога прийде. Мати благала Бога, щоб сталося диво на Різдво і дівчинка її стала здоровою і щасливою.

Щороку вона старанно прибирала Новорічну ялинку в надії, що вона розбудить в Матільді позитивні і радісні емоції. Вона дуже вірила цьому всім своїм добрим серцем і кожен день просила у Творця звершення цього чуда в Великий День Різдва!

Для Матільди життя було одноманітно і без яскравих моментів, і вона чекала тільки одного - приходу ночі, щоб скоріше заснути і забутися на час сну від цього фізичного болю, який заповнював порожнечу її душі.

Вона не відчувала ніяких емоцій і ніякого бажання щось дізнаватися. У неї не було ні радості, ні любові.

Деякі однокласники, її колишні друзі, намагалися з нею зблизитися, але все було марно - вона ні з ким не хотіла спілкуватися, а тим більше дружити.

Часто після школи та у вихідні вона закривалася у ванній кімнаті і годинами просто сиділа там, щоб нікого не бачити, навіть маму і ні про що не думати. Так вона вбивала час, щоб швидше лягти в своє ліжко і просто заснути. Але і навіть снів вона ніколи не бачила.

*** Матільда в дзеркальному світі.

Одного разу, вночі Матільда не могла ніяк заснути. Раптом вона почула якийсь тихий ніжний жіночий голос, що повторював її ім'я. Матільда піднялася зі свого ліжка і повільно пішла на голос, і чим ближче вона підходила до ванної кімнати, тим тихіше і рідше він звучав.

Підійшовши зовсім близько, вона помітила, що двері були привідкриті, немов манили її зайти в ту саму ванну кімнату, в якій вона так часто відсиджувалася вечорами, щоб побути на самоті, в мовчазній тиші з вимкненим світлом. Матільда відкрила двері у ванну кімнату, не думаючи про наслідки. Тут же побачила неприродне для людського сприйняття яскраве світло в великому дзеркалі, в яке вона іноді дивилася на себе, але без особливого інтересу.

І чим ближче Матільда підходила до цього яскравого світла, тим більше він заповнював весь її простір, і вона відчула якийсь тісний зв'язок з невідомим їй світом - це був дзеркальний світ її відображення, який знав про неї все і дуже хотів допомогти їй. Через мить вона опинилася в яскравій величезній кулі, яка почала рухатися вперед і розвивати таку швидкість, що від цього у неї з'явилося легке запаморочення і, щоб встояти на ногах, Матільда змушена була трохи присісти. Але і навіть після цієї події ніяких емоцій вона не зазнала, а просто чекала, не відаючи кінця цієї дивної історії з її участю.

Коли рух раптово зупинився, вона подалася всім своїм зростом вперед, втративши рівновагу, випала з яскравої кулі на зелену галявину з дивним неприродним кольором трави, і раптом, Матільду вперше охопило почуття подиву за весь час її байдужості до всього!

І у Матільди після цього з'явилося величезне бажання пробігтися босоніж по цій незвичайного кольору світло-зеленій траві. Це невідоме для неї нове бажання переповнювало її.

Тільки вона про це подумала, як побачила перед собою дівчину в красивій білій сукні, яка дуже, чомусь, була схожа на неї. Вона, посміхаючись, простягнула руку Матільді і бажання її з тих пір тільки посилювалося. Довго не думаючи, Матільда скинула свої домашні тапочки з ніг і бажаючи цього всім своїм серцем, взяла за руку цю радісну дівчину в красивому вбранні, і вони разом побігли, немов злітаючи над цим незвичайним полем яскраво-зеленої трави.

Прибігши до берега чудної звивистої річки, дівчата зупинилися, і Матільда, все ще тримаючись за руку нової подруги, яка тільки зараз ось стала першою подругою в її дзеркальному житті, подивилася на дівчину, і так їй захотілося дізнатися її ім'я, що Матільда запитала - як її звуть, на що дівчина тут же коротко відповіла: - моє ім'я - Бажання! "Яке дивне ім'я, але до болю відчутне зараз в моєму серці," - подумала про це Матільда.

Дівчина на ім'я Бажання підвела Матільду до своєї кращої подруги, яка сиділа на березі річки і дивилася на своє відображення у воді. Вона сміялася, гримасувала, показувала мімікою різні емоції, привертаючи увагу до себе всю живу природу навколо.

Це так було весело і смішно з боку, що радість охоплювала всіх, хто спостерігав за цією сценкою.

І це була найвеселіша дівчина в Дзеркальному світі. Її звали Радість. І радість її була досконала. Зовні вона також була схожа на Матільду. Коли Бажання і Радість стали подругами Матільди, то ці нові почуття раптово і несподівано наповнили її внутрішній світ, і їй настільки стало радісно і вільно, що вона від цього підстрибнула і щось закричала просто так. Побачивши своїх подруг, які також радісно на неї дивилися, Матільда збентежилася, і, тут же закривши долонями своє обличчя, швидко відвернулася від дівчат. Але потім повернулася назад з почуттям тієї повної радості і бажання, і зі сльозами на очах промовила: - Дякую вам за це!

Дівчина на ім'я Радість її запитала: - Чому ти дякуєш нам ?

- Тому що, ці почуття повернули мене до життя, до бажання радіти! - відповіла Матільда.

- Я знайшла в собі знову ці сильні почуття!

І дівчина на ім'я Радість відповіла:

- Дякую і тобі за те, що я можу поділитися з тобою цим почуттям і зробити тебе щасливою. Приносити радість іншим - це високий дар, але не всі в нашому Дзеркальному світі можуть володіти ціми здібностями.

Бачиш он за тим кущем сидить і дивиться кудись у далечінь та похмура дівчина, яка зовні схожа на всіх нас, а в іншому повна протилежність, тому що це те почуття, яке несе в собі негативну емоцію для людини, її ім'я - Смуток.

Для неї радість чужа, і вона ніколи не змінить свого рішення і не прийме нашу дружбу, наші позитивні почуття. З нею не бажано знайомитися нікому, краще обходити її стороною. До того як ти потрапила до нас в Дзеркальний світ, вона була твоєю найкращою подругою в Земному світі, на превеликий наш жаль, і тобі, Матільда, напевно сумно згадувати зараз про це, тому що при цьому спогаді тобі знову доведеться стати її подругою, - і разом всі радісно засміялися.

Після паузи дівчина на ім'я Бажання, промовила: - Наш обов'язок - дарувати вам, людству, свої позитивні почуття, які допоможуть вам у вашому Земному світі вдосконалюватися в кожній корисній справі. Часто люди дивляться в своє дзеркало на себе, на зовнішній свій вигляд, як правило, без будь-яких позитивних емоцій і майже ніхто не вдивляється в очі своєї душі, але ж тільки там все цінне для людини!

Раптом у Матільди защемило щось в серці і якось стало хвилююче, і серце її почало все швидше битися, вона озирнулася назад і побачила високого вродливого юнака, і тут же в очах потемніло на мить і вона зрозуміла ім'я цього почуття, вона його відчула в своєму серці: і назва йому - Любов!

А дівчина на ім'я Радість, помітивши зміну почуттів у Матільді, посміхнулася їй і сказала:

- Вибач, не встигла тебе попередити що Любов підійшла до тебе так близько. Ти повинна була відчути це своїм серцем, це і є найвище почуття, яке є в вашому Земному світі: любов дарує людині безсмертну душу, тому що любов - є все! І ця молода людина з твого майбутнього, який залишить свою любов в твоєму серці назавжди і ти зрозумієш це, коли побачиш його ще раз, але тобі потрібно буде в своєму Земному світі зробити дещо для цього ...

А хлопець на ім'я Любов простягнув Матільді квітку любові - Троянду. Це була Троянда незвичайних чарівних кольорів веселки - Матільда вперше побачила таку прекрасну квітку.

- Ця троянда вічної любові, давай їй чисту воду - і вона буде жити вічно, - сказав юнак, посміхнувшись їй.

Матільда закрила очі, бо не могла дивитися на нього з того почуття любові, яке переповнювало її, і з закритими очима вона відчувала і запам'ятовувала цей великий дар, намагаючись утримати в собі стан цього Блаженства!

Розплющивши очі, вона озирнулася навколо, але нікого не побачила, і подумала, що їй все це приснилося. Про всяк випадок вона встала зі свого ліжка і підійшла до того великого дзеркала у ванній кімнаті, в якому було те таємниче яскраве світло. Зараз в ньому вона побачила лише своє сумне відображення, яке бачила завжди, коли дивилася на себе в дзеркало. "Яке дивне почуття ..." - подумала вона. - мені в перший раз приснився сон, де я ходила в світлі якогось величного явища і це все відбувалося в цьому дзеркалі і я не відчувала ніякого болю. І раптом вона побачила - внизу на підлозі, біля дзеркала, на маленькій подушці лежала квітка незвичайної краси, вся з кольорів веселки. Вона згадала про неї - і тут же миттєво почали відбуватися якісь приємні зміни в її внутрішньому світі, але Матільда тут же відкинула всі спогади, пов'язані з цим, і взяла над собою контроль:

- Я в ці чудеса ніколи не повірю, їх не буває, - сказала впевнено собі Матільда,

- А ця квітка, хоч вона і надзвичайно красива, я, так і бути, поставлю в порожню вазу, нехай радує своєю неприродною красою мою маму і нехай мама наливає чисту воду для Троянди, якщо хоче, але не я.

І, поставила квітку у вазу і почала збиратися на заняття. Вона тільки закінчила школу і в цьому році поступила в Університет, без особливого інтересу, як зазвичай.

*** Зустріч матері з відображенням Матільди в дзеркалі.

Якось раз мати Матільди зайшла у ванну кімнату, коли її донька вже зібралася виходити. Милуючись в дзеркалі своєю дівчинкою, подумала, яка вона все таки у мене красива і промовила:

- Я так тебе люблю, моя красуня! - і мати обняла свою донечку. Вони стояли мовчки, дивлячись на себе в дзеркало, і Матільда, сказала, що їй потрібно йти на заняття, і вийшла з ванної кімнати. Мати провела її люблячим материнським поглядом і, тільки закривши за собою двері у ванну кімнату, вирішила ще раз подивитися на себе в дзеркало ... У неї перехопило дух!

Мати побачила відображення Матільди, яке залишилося стояти в дзеркалі і дивитися ніжно на неї, і від несподіванки такого явища, вона вигукгула, але вийшло абсолютно беззвучно, так як сили залишили її. Після чого, відображення Матільди тихо і спокійно відповіло їй голосом: - Не лякайся, я тут, щоб врятувати твою доньку, я її бажання, яким вона не користується і тому, я тут лише тільки в її відображенні. Їй складно жити без мене і інших позитивних якостей. Матільда може втратити себе, це буде непоправно, тому що тоді Дзеркальний світ перестане бути в її житті, тому що він заснований на людських емоціях, в яких переважають позитивні якості. Наш світ - дзеркало душі!

Людина народжується з позитивними якостями, які можуть зробити її щасливою, якщо вона буде користуватися ними в житті. І ті хто не може проявити ці емоції в Земному житті, зустрічаються в своїх снах з Дзеркальним світом. Ми приходимо і допомагаємо людині отримати знову ці якості, і якщо її серце приймає нас в своєму Земному світі, тоді наш Дзеркальний світ паралельно існує з її Земним світом і передає установку позитивних емоцій через її дзеркальне відображення, коли вона знаходить любов в своїх очах, дивлячись на себе в дзеркало. Ту щиру любов до навколишнього світу і себе, яку людина повинна зберігати в своєму серці з ранку до ночі, кожен день, протягом всього свого життя!

Наш світ не існує для людини, позбавленої добрих почуттів, у якої немає любові в серці. Коли людина перестає користуватися своїми позитивними якостями, які так потрібні для її порятунку і які так потрібні для її оточення, то наш Дзеркальний світ світлих почуттів для цієї людини закривається і Дзеркало душі стає простим склом, гладкою поверхнею, що призначене для байдужого її відображення. І за цим склом залишаються лише негативні її почуття.

Мати прийшла до тями від цих слів і перестала вже боятися відображення в цьому загадковому Дзеркальному світі. Вона підійшла зовсім близько до дзеркала, щоб подивитися в очі відображенню, і дивлячись прямо на нього, сказала:

- Вони у вас різні, - і мати сумно продовжила. - У моєї доньки немає цього вогника бажань, який явно присутній в твоїх очах.

На що відображення відповіло:

- Я то Почуття, якого так не вистачає Матільді, я - Бажання, яке прагне діяти, я - початок відродження для неї, але тільки, якщо серце Матільди підкаже їй посміхнутися і подивитися на своє відображення в дзеркалі в очі своєї душі і знайти наші всі почуття позитивних емоцій, і забрати їх назавжди з собою, з бажанням і радістю поспішати робити добро і любити. Бо тільки бажання рухає людиною до творення, але зараз я лише віддзеркалення в її житті, і окремо ми ніякої користі не приносимо ні собі, ні світові.

І так як ми можемо з'являтися тільки в її снах, я їй одного разу показала наш Дзеркальний світ і намагалася розворушити її емоційний стан, і нам це вдалося в Дзеркальному світі, але повертаючись до свого Земного світу, Матільда стає такою ж, як була раніше, і нічому не вірить, хоч і пам'ятає все те прекрасне, що вона зазнала в нашому Дзеркальному світі.

Але вона не хоче прийняти цю ясність в своєму людському світі, вона не хоче повірити. Навчи її вірити в диво, це необхідно для Матільди, щоб вона змогла врятувати себе.

Багато людей на Землі не вірять в чудеса, в невидиму допомогу. І в цьому велика печаль людства.

І тільки ти, її найближча людина, ти мати, яка народила її, можеш вплинути на неї в Земному житті. Вона повинна довести собі, що зможе стати щасливою і подивитися в Дзеркальний світ, в свої очі душі і посміхнутися доброю посмішкою, що йде з глибини душі, щоб привести до усвідомлення Бажання, Радість і Любов

*** Перемога Матільди над собою (сповідь перед собою)

Після розмови з відображенням, мати не знала як підійти до дочки, як змусити себе зробити те, що вона повинна була зробити для порятунку, то, про що просив її Дзеркальний світ відображення.

- Слів моїх Матільда не слухатиме, тому що не хоче мене зрозуміти і ще більше віддалиться від мене і я цього не винесу. Що ж придумати? І тут мати згадала слова, які часто говорив батько Матільди, в якого любов до своєї доньки була безмежною. І Матільда завжди ці слова радісно повторювала, коли батько був живий.

І мати дістала зі своєї сумочки губну помаду і підійшла до того великого дзеркала за яким був цілий Дзеркальний світ і на дзеркальному склі помадою написала ці слова зі Святого писання:

- «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам! »

- Мати вийшла з ванної кімнати і сіла на кухні, обхопивши руками свою голову і так сиділа довгий час, вона була змучена постійними думками, весь час думаючи про свою доньку.

Раптом вона почула тихий голос, що звучав через двері ванної кімнати. Вона прислухалася, але нічого не могла розібрати. Мати Матільди підійшла до дверей і побачила, що двері не замкнені з того боку. Трохи відкривши їх, вона побачила що перед дзеркалом стоїть Матільда і від сказаних нею слів, по її щоках стікали сльози:

- Я пишаюся тобою, - сказала Матільда, дивлячись в дзеркало,

- тому що твоє ім'я Бажання, і ти бажаєш бути чесною, ти бажаєш допомагати іншим, я пишаюся тобою, тому що в кожному твоєму бажанні є щирість і постійність, і в цьому твоя сила!

- Я пишаюся тобою, тому що твоє ім'я Радість, і ти свою радість ділиш з іншими.

- Я пишаюся тобою, тому що твоє ім'я Любов! І ця любов на всіх!

Мати не втрималась і розридалася, вже себе не контролюючи. За ці всі роки вона здалася і емоції взяли гору над нею повністю.

Підбігши до неї, Матільда обняла її міцно і попросила вибачення за все те, що вона їй заподіяла. Мати і донька, міцно притулившись одна до одної, разом стали плакати, тому що вони відчули тільки зараз той нерозривний зв'язок між матір'ю і донькою, і кожна з них розуміла, що це вже назавжди.

І тоді сонце в небі засяяло своїми золотими променями так, що мати, і донька відчули це небесне диво яскравого світла в своїх серцях, адже сьогодні був Великий День Різдва! І здавалося, що по всьому світу від цієї радості задзвеніли дзвіночки ..

Адже саме в Різдво може статися щось незвичайне і прекрасне ...

І диво сталося! Матільда одужала!

*** Епілог

Матільда вийшла зі свого будинку щоб подякувати Творцю цього прекрасного Світу! Бажання і Радість приносить щастя гідним людям, які прагнуть змінитися в кращу сторону, щоб повірити в себе - стати здоровим і щасливим!

Матільда сказала з великою любов'ю в серці:

- Спасибі тобі, Господи, я знаю, що це ти мені допоміг, моє серце мені підказало. Я люблю тебе, і я знаю, що ти є у мене і я завжди буду пам'ятати про це!

Я буду слухати своє серце, адже в ньому, твій дар чарівного сяйва, яке допомагає мені відчувати велике бажання жити, велику радість від життя і любити її Величність життя!

Матільда зайшла в свій будинок і хвилюючи почуття наповнило її зсередини, перш за все вона побігла в свою кімнату, де стояла її троянда і тільки зараз вона згадала слова з того Дзеркального світу, що їй потрібно дещо зробити в її житті для того, щоб прийшла любов до неї і оселилася в її серці назавжди. І Матільда, з величезним бажанням взяла чисту воду і налила в вазу, де стояла ця чудова квітка і яка ввібрала в себе майже всю ту воду, яка підливала постійно її мама і Троянда любові так чекала чисту воду з рук Матільди, щоб дати їй ту любов, яку вона бажала всім своїм серцем! І тільки зараз Матільда побачила як ця Троянда прекрасна і які яскраві кольори веселки вона випромінює. Від побаченого у неї на мить зупинилося дихання ...

І після цього раптом вона почула стукіт у двері і завмерла нерухомо. Потім почула голос мами, коли відкрилися вхідні двері, і чий то приємний чоловічий голос, досить знайомий ...

Матільда тихо підійшла і відкрила свої двері, щоб подивитися хто це зайшов до них.

- Ось так диво, - повільно промовила Матільда, не вірячи ще своїм очам. - Він тут?!

Напроти її мами стояв той веселий і красивий юнак, який подарував троянду вічної любові їй, Матільді, в Дзеркальному світі. І зараз він прийшов до неї назавжди!

І вона лише тихо промовила: - Я чекала на тебе все своє життя


Consigue el cuento