Казка - легенда «Янгол Райдуги»

Андрій Франко

Казка - легенда «Янгол Райдуги»

Descarga el folleto


- Неймовірно! Він здоровий, — вигукнув лікар, дивлячись на рентгенівський знімок.

- Але ж це неможливо, — відказували розгублені колеги, з’юрмившись у кімнаті. — Адже на останньому знімку було чітко видно, що бідолашному хлопчику вже не було порятунку!

Спохватившись, лікарі замовкли, згадавши, що хлопчик поряд і все чує.

Насправді хлопчик їх не слухав. Він і досі перебирав спогади про виступ артиста, фокусника-чарівника, який вчора в його палаті показував різні дива.

Добрий чарівник вразив його своїм магічним спектаклем, своєю таємничою історією, розказаною без жодного слова. Від однісінького помаху його руки звідкись з’явилися живі голуби. Вони здійнялись у повітря і, ледь покружлявши, повернулися до чарівника та сіли йому на руку. Цієї ж миті він легким порухом закрив їх вуаллю, а коли зняв її… на місці голубів виявилися живі троянди! Ще один помах руки — і троянди теж злетіли в повітря, немов птахи, і тоді одна з цих чудових троянд впала на ліжко Ендрю — і це було неймовірно красиво та магічно! І хлопчик зрозумів, що всі ці чари були саме для нього.

Звісно, ніхто не знав, що одужання сталося саме в момент цього виступу. Справа в тому, що відколи Ендрю захворів і опинився в лікарні, його навідували тільки сумні, темні думки. Аж раптом замість похмурих образів, до яких Ендрю звик за пів року, його уява намалювала ясне небо, де він лине високо над землею серед білих хмаринок і барвистих повітряних кульок доброго дядька-чарівника! У цьому дивовижному уявному світі все повнилося свободою, радістю та сонячним промінням!

Аж тут, поглянувши згори на землю, Ендрю побачив, як багато людей довго-довго блукають у темряві, і їм так потрібен хоч промінчик світла… Як багато дітей у лікарнях — і в тій, де лежав Ендрю, і в інших по всьому світу — благають про допомогу… Зворушений, зовсім ще маленький Ендрю став на коліна під небом і помолився Богу!

І тоді його серце засяяло, вимальовуючи різнобарвними промінцями над землею чарівний міст — веселку, по якій можна було б піднятися в небо, щоб вершити чудеса, недоступні земному світу, але такі необхідні знедоленим!

Малюк Ендрю побачив, що під цією прегарною райдугою, яку випромінювало його серце, усе раптом оживало. Під нею починали на радощах стрибати та сміятися безліч дітей і дорослих, і всі вони дякували Ендрю за цю казкову веселку.

Серед них був і той чарівник, який передав йому, хлопчику, здатність бачити майбутнє і творити добрі справи. Але там, у майбутньому, він був уже не загадковим чарівником, а слабким, нужденним, тяжкохворим чоловіком, що вже був при смерті.

- Ви не повинні здаватися! Дочекайтеся мене, я прийду до вас на поміч у вашому майбутньому! — з усіх сил прокричав маленький Ендрю.

Але його слів ніхто не почув, і всі продовжували веселитися, адже майбутнього ніхто не міг бачити й чути. Лише хлопчик і Сонце все знали.

І тоді Сонце відповіло маленькому Ендрю:

- Ти зможеш допомогти своєму другові - і не тільки йому, - якщо прийдеш до нього на Землю з неба по сяючому мосту свого серця в День Райдуги. Але якщо ти зараз вирішиш піднятись в небесний світ, ти вже ніколи не зможеш повернутися до свого звичайного життя на Землі, так як цей міст веде тільки в небо. Лише твоя душа може підніматися над світом по мосту твоєї Райдуги і спускатися по ньому на певний проміжок часу, щоб допомагати нужденним в Дні Райдуги.

Подумай, чи готовий ти на це?

Хлопчик трохи задумався, а потім кивнув, посміхнувся Сонцю і рішуче сказав:

- Я піднімаюся до тебе в небо назавжди, щоб допомогти людині з добрим серцем і допомагати всім таким як він в Дні Райдуги...


55433914-A85B-48EA-A7B7-9F8A3B49916D.jpeg#asset:2275



***

Минули роки. Одного дня після дощу в небі засяяла дивовижно яскрава й велика Райдуга. Небачене атмосферне явище зібрало на вулицях міст величезні юрби людей, які мов діти раділи цьому фантастичному видовищу.

Яскравий промінь від райдуги ввірвався у відчинене вікно офісу, і кабінет залило ясне переливчасте світло; за робочий стіл сів пан Ендрю. Якби хтось зі співробітників був поряд, то налякався б від такої раптової появи юнака в синьому елегантному костюмі. Здавалося, що пан Ендрю зійшов з тієї самої величної райдуги.

Ендрю був схвильованим і зосередженим. Сьогодні він починає здійснювати свій давній задум, який готував багато років.

Пан Ендрю зазирнув у календар. Так, сьогодні було 21 червня — День Райдуги! Після пошуку на комп’ютері та декількох дзвінків він знайшов потрібну адресу та записав її на аркуші паперу.

Ендрю встав з-за столу, взяв портфель, перевірив, чи на місці ключі від автівки, і вийшов з офісу. На нього чекала пам’ятна зустріч…

Юнак під’їхав до будинку чоловіка, який багато років тому навчив його, тяжкохворого маленького Ендрю, вірити в чари, пробудив бажання жити й допомагати іншим. Від спогадів навернулися сльози, але він швидко набрався духу і вже хотів було подзвонити у двері, як вони відчинилися. З квартири старого вийшов якийсь чоловік, що явно кудись поспішав.

- Вибачте… — сказав пан Ендрю.

Чоловік, помітивши його, швидко промовив:

- На жаль, старий зовсім ослаб, йому лишилося не більше місяця. Медицина безсила врятувати його, ми зробили все, що могли. Ви його родич?

- Ні, я його знайомий, мене звати Ендрю.

- Дуже приємно, я Томас Сміт, його лікар. Ми зробили все, що могли, але тут медицина безсила, — ще раз повторив лікар і вибачився. Витягнувши з кишені візитівку, він вручив її пану Ендрю, а тоді, попрощавшись, поспішив на наступний виклик.

«Не більше місяця…» — лунали слова лікаря в голові Ендрю.

- Я врятую його, — промовив він собі рішуче. — Але перш за все старий повинен захотіти вибратися із ситуації, у яку сам себе завів.

З таким настроєм Ендрю постукав в напіввідчинені двері.

Старий слабким голосом вимовив:

- Так, заходьте, прошу...

***

Побачивши високого, гарного із себе пана в елегантному костюмі, старий підвівся на пошарпаному диванчику. Пан Ендрю миттю впізнав цього дивовижного великого артиста — доброго чарівника, який чинив справжні дива та вселяв надію в душі дітей. Але зараз пан Ендрю бачив перед собою тяжкохворого, втомленого, розбитого життям, безпомічного дідуся, що вже геть не бачив сенсу у власному існуванні.

Коли Ендрю все йому розповів, старий заплакав. Адже він міг ніколи й не дізнатися, що не даремно прожив життя…

- Боже, яке щастя бути комусь корисним, — промовив старий, схиливши голову на міцне плече юнака, у житті якого, як виявилося, зіграв важливу роль. — Дякую вам за це, пане! Тепер і померти не страшно.

- Зачекайте, — сказав пан Ендрю. — Свою історію я вам розповів. А що сталося з вами?

***Історія старого

Хоч би де я виступав, щоразу перед виходом на сцену я казав собі: «Я вдячний цим людям за те, що вони сюди прийшли. Вони дають мені змогу заробляти собі на життя роботою, яка мені так подобається. Я люблю своїх глядачів! Я покажу їм найкраще, на що тільки здатен!» Я дуже любив людей і трепетно, з величезною вдячністю ставився до кожного, хто приходив на мої концерти. Я так їх цінував, що мало не цілував їм руки за те, що вони давали мені можливість поділитися з ними своїм мистецтвом.

На самому початку своєї творчої діяльності я твердо вирішив, що буду з усіх сил намагатися чинити добро. Із самісінького дитинства я мав мрію — відкрити Чарівний острів для допомоги хворим дітям, і крок за кроком я йшов до неї. Я дуже часто навідувався з концертами в лікарні, де лежали тяжкохворі діти, щоб подарувати їм хоч якусь надію. Багато хто з батьків дякували мені за те, що в дітей з’являвся стимул; деяким ставало краще, і вони одужували. І для мене це було найважливіше в житті!

Щоразу я, показуючи свої чарівні трюки, віддавався понад власні можливості, і все виходило просто чудово. Я аж сам диву давався, ніби мені допомагали вищі сили… Я був щасливий як ніколи. Мене дедалі частіше запрошували виступати для дітей та їх батьків. І щоразу після своїх виступів я обов’язково навчав різних магічних секретів хворих дітей, що стали для мене такими рідними та любими.

На жаль, із часом шалений успіх забив мені памороки, я став жадібним і зрадив свою добру місію… Я правив такі гонорари, що мої виступи почали скасовувати, і я розізлився на весь світ. І тоді я почав робити неправильні вчинки й навіть зриватися на дітях.

Якось на репетицію нашої трупи прийшло багато дітей — їм було дуже цікаво подивитися, як артисти готуються до спектаклю. Я попросив їх вийти, вирішивши, що вони не повинні бачити нашу ще не закінчену роботу. Коли дітей забирали їх батьки і вони плакали, я, на жаль, вважав, що мав рацію. Моє серце охололо, і я не співчував малюкам, що так і не побачили нашої вистави.

Через кілька днів я усвідомив, яким же я став егоїстом і як огидно вчинив тоді, не давши діткам можливості побути на репетиції нашого спектаклю, що, до речі, так і не відбувся. Але замість виправитися, я почав заливати докори сумління алкоголем. Від цього мій характер не кращав: я став злим и дратівливим, а часом навіть кричав на своїх маленьких глядачів, які не дуже тихо поводилися на виставах… Якось я вивів одну допитливу дівчинку із залу прямо під час спектаклю за те, що вона перешіптувалася зі своїми подружками. Батьки, засмучені моїм вчинком, забрали дитину додому. Після цієї історії я геть пустився берега, і алкоголь став моїм нерозлучним «другом».

В душі була пустка. Мною опанували марнославство, ледарство, пихатість, заздрість, жадібність, пияцтво. Я не встиг озирнутися, як уже не міг вирватися з цього замкненого кола. І, найголовніше, зникла моя мрія про Чарівний острів, а з нею і життєва мета.

Тепер я спустошений, втомився жити і смертельно хворий. Мені лишилося недовго. Як же я шкодую, що збочив з правильного шляху, і моя мрія ніколи не здійсниться…

***

Розповівши свою історію, старий заплакав.

Ендрю уважно вислухав його і співчутливо кивнув:

- Колись і я був при смерті й пригадую, як це… Але мені пощастило, і до мене прийшов добрий чарівник, — посміхнувся Ендрю дідусеві.

- Так, але ви були тоді ще дитиною зі світлою душею! А я вже старий, і мені немає прощення за мої помилки… Нічого вже не зміниш!

Ендрю похитав головою.

- Я заборгував перед вами, адже це ви навчили мене вірити в дива. Тому розповім вам і я одну стару легенду про маленького хлопчика з осяйним серцем. Жив собі добрий чоловік, який завжди щиро ділився з ближніми останнім, що мав, а ще в нього була велика добра мрія. Але він тяжко захворів, і йому лишилося зовсім недовго жити. І сміливий добрий хлопчик допоміг йому, віддавши найдорожче — райдужне світло свого серця. Через деякий час цей добрий чоловік одужав і став неймовірно щасливим, адже здійснив свою мрію — допомагати нещасним дітям з усього світу, ділячись райдужним світлом, яке врятувало і його самого.

- А що сталося з хлопчиком? — запитав старий.

Пан Ендрю відповів:

- Віддавши свою життєву силу, серце спинилося в його маленькому тендітному тілі. Але сяйво цього серця не зникло — навпаки, воно стало ще дужчим і перетворилося на чарівний веселковий міст! По цьому мосту душа хлопчика піднялася в небо, і він став покровителем усіх нужденних — Янголом Райдуги.

- Сумна легенда, але красива і добра, — відказав старий. — А ви, пане Ендрю, вірите в існування Янгола Райдуги?

- Янгол існує так само, як і райдуга, яку випромінює його серце, — і юнак показав у вікно, на небо, на якому й досі палала яскравими барвами веселка.

***

Минуло майже півтора роки після того, як у помешканні старого чарівника з’явився пан Ендрю — раптово й ненадовго, як з’являється та зникає веселка. Але от диво: з того часу в старого з’явилася наснага розмальовувати своє тоді ще сіре, беззмістовне життя добрими, яскравими барвами.

Відмічений променем райдуги, старий чарівник повністю одужав, став вільним і щасливим. Він знову повернувся до роботи, щоб тішити своїх любих маленьких глядачів і їх батьків. Він щедро ділився своєю майстерністю, навчаючи кожного, хто також хотів би тішити й дивувати незвичайними фокусами інших.

Він став відомим артистом, досить багатою людиною і як талановитий бізнесмен, Старий відкрив у багатьох країнах світу для дітей і їх батьків міні кафе-театри де проводилися різні свята для всіх бажаючих і це було чудово ...

Та найважливіше, що він здійснив свою мрію — відкрив Чарівний острів для лікування тяжкохворих дітей, назвавши його Островом Райдуги, і туди почали з’їжджатися з усього світу ті, хто потребував допомоги. Старий навіть отримав прізвисько «Чарівник із золотим серцем».

Старий часто пригадував останню зустріч з Ендрю. Як він з’явився саме тоді, коли, здавалося, виходу вже не було? Куди зник? Звідки взялася та легенда про хлопчика з осяйним серцем? Чарівник взявся шукати пана Ендрю, щоб подякувати йому та про все розпитати.

Усі пошуки були безуспішними, поки старий не вирішив піти в ту лікарню, де колись лежав хлопчик Ендрю і де вони зустрілися вперше. Може, адреса Ендрю залишилася в картотеці пацієнтів? Або, може, вдасться знайти хоч би його родичів, знайомих чи сусідів… Адже юнак просто зник, не залишивши контактів, і більше не з’являвся.

***

Старий пішов до лікарні, у якій колись виступав у палаті номер сім, де лежав тяжкохворий хлопчик Ендрю, а також у палатах інших дітей.

Побачивши старого, черговий лікар зірвався на ноги й підбіг до нього:

- Я вас пам’ятаю, ви колись розважали своїм мистецтвом фокусів наших хворих діток!

- Ох, як же чудово, що я вас застав і що ви мене впізнали. А чи пригадуєте ви хлопчика Ендрю?

- Ще б пак! Того хлопчика я ніколи не забуду, це була дивовижна дитина… Як шкода, що тоді ми не змогли його врятувати!

- Як не змогли врятувати? — вражений, спитав старий.

Черговий лікар подивився на нього так само здивовано й відповів:

- Його не стало на наступний день після того, як ви поїхали. Найдивовижніше, що рентгенівський знімок, зроблений у той день, показав цілковите одужання маленького пацієнта від його тяжкої невиліковної хвороби. Уявіть лишень, як ми раділи! Ми мало не стрибали від щастя! Але саме в той момент, коли всі були впевнені, що він одужує, — саме в ту мить і сталося щось незрозуміле. Наш хлопчик раптом почав втрачати життєву силу, і буквально через кілька секунд кардіограф показав раптове і повне припинення діяльності серця…

- І знаєте, у цьому була якась таємниця, — промовив у глибокій задумі черговий лікар. — Він пішов від нас на той світ таким спокійним і щасливим… І буквально за кілька секунд до того, як його серце спинилося, він ледь чутно промовив свої останні слова: «У мене є мрія — подарувати свою райдугу моєму другу-чарівнику»!

На очі лікарю навернулися сльози, і він продовжив:

- І всі ми, усі наші співробітники тоді плакали… Ми просто не могли спинитися, це було нестерпно.

Після тривалої паузи лікар тихо промовив:

- Тоді хтось звернув увагу на вікно, і всі почали вказувати в небо. Я спершу нічого не міг зрозуміти, але потім побачив, що над нашою лікарнею через небо простягалася прекрасна райдуга, — і лікар замовк.

- О Боже мій, але цього не може бути, просто не може бути, — машинально повторив старий. — Я не врятував його, він помер! Мій хлопчику... О Боже мій, а як же пан Ендрю… і вся ця історія зустрічі з ним?..

Тут старий замовк і зрозумів, що пан Ендрю зник для нього назавжди, хоч би ким був цей загадковий юнак.

- А може, його й зовсім не було, і все це мені наснилося, — раптом подумав він. — Я не зміг допомогти бідолашному хлопчику, а уявив себе героєм-рятівником, старий нікчема… Я просто не здатен нікому допомогти!

Аж раптом звук щойно відчинених дверей перервав розпачливі думки старого.

Звідти вийшов ще один лікар, а за ним іще двоє, з радісним і збудженим виглядом прямуючи до старого.

Перший лікар, простягаючи руку відвідувачу, промовив:

- О Господи! Невже це ви? Нам так приємно бачити вас тут, у нашому закладі! По всій лікарні розійшлася новина, що до нас навідався сам «Чарівник із золотим серцем», — перепрошую, але вас тут усі так називають. Ми прийшли, щоб висловити свою найглибшу вдячність за все те, що ви зробили для нас, врятували стількох дітей, продовжуєте допомагати обладнанням і медикаментами, стільки корисного для нас усіх робите…

Але старий не відповів, а лише присів.

- Вам недобре? — занепокоївся черговий лікар.

Старий лише похитав головою й тихо вибачився. Після цього він, поволі піднявшись, не вимовивши більше й слова, попрямував до виходу. Але черговий лікар зупинив старого, поклавши йому руку на плече, і вклав йому в долоню відірваний аркушик із робочого блокнота. На ньому було записано адресу, за якою можна було знайти батьків хлопчика Ендрю. Дивлячись артисту у вічі, лікар тихо промовив:

- Мені здається, пане, що вам потрібно з ними поговорити.

***

Двері відчинив юнак, за яким стояла мати Ендрю. Побачивши старого, вона заплакала. Вона відразу впізнала його, хоч тоді, коли вона сиділа із сином у лікарняній палаті, артист був у сценічному костюмі та гримі. Її малюк так сміявся, так тішився виступом дядька-чарівника! Саме тоді він був найщасливішою дитиною у світі, подумала тільки зараз про це мама маленького Ендрю. Після розповіді старого вони довго мовчки сиділи за столом.

Тоді мати, ледь стримуючи сльози, дістала родинний фотоальбом. Там, серед фотокарток хлопчика, дбайливо зберігався його останній, написаний нерівним дитячим почерком лист:

«Дорогі мамо й тату, я дуже вас люблю. Мені треба йти, але ви не плачте. Я іноді буду приходити після дощу. А ще хочу вас про дещо попрохати… Я познайомився з новим хлопчиком із сусідньої палати. Його батьки разом із ним потрапили в аварію, але вижив лише він сам. Йому дуже сумно і самотньо. Прошу, попіклуйтеся про нього! Міцно вас обіймаю, ваш Ендрю».

І старий зрозумів, що юнак, який відчинив йому двері, і був тим самим хлопчиком із сусідньої палати.

Коли старий уже збирався йти, мати сказала:

- Зачекайте, для вас Ендрю теж дещо залишив…

Вона дістала з родинного альбому єдину фотографію, на якій маленький Ендрю був з артистом, і простягла її йому. Старий поглянув і згадав той момент, збережений на знімку. На звороті були написані рукою фокусника слова: «Моєму найкращому другу Ендрю». Там же старий побачив намальовану веселку, а на ній дописані вже знайомим дитячим почерком слова маленького Ендрю: «Дякую тобі, мій дорогий друже, за твоє добре серце! Твій Янгол Райдуги».

- І в той день він пішов, — тихо мовила мати.

***Післямова

- О Боже! Це ж був сам Янгол Райдуги, — подумки вигукнув старий, коли сів в автівку і зачинив за собою двері.

- О Господи! — знову промовив від про себе. — І ця легенда, яку розповідав пан Ендрю… Адже ця історія була про нас!

На вулиці пішов дощ, і по склу автомобіля повільно покотилися краплини.

«Сльози райдуги», — подумав старий.

Він вийшов із машини й поглянув у небо. Стоячи в безмовній тиші, він думав про Янгола Райдуги, і очі старого повнилися слізьми вдячності та безмежної любові до маленького хлопчика з осяйним серцем, який подарував йому свою веселку та покинув цей світ назавжди.

І сльози райдуги, падаючи з неба на його обличчя, змішалися з його сльозами та стікали по його щоках. І тоді старий почув усередині себе дитячий янгольський голос — до болю рідний і знайомий, такий близький та любий, який сказав йому:

- Я плачу від щастя, мій добрий чарівнику! Я завжди буду поряд, а іноді ти навіть зможеш мене бачити. Не забувай про мене, частіше дивися в небо, і райдуга буде з’являтися, щоб потішитися твоїм щастям і свободою!

Твій Янгол Райдуги.


Consigue el cuento