Казка « Невидимець Бен»

Андрій Франко

Казка « Невидимець Бен»

Descarga el folleto


Жив собі хлопчик на ім’я Бен. Здавалося, ні до чого він не мав хисту: ні в школі успіхами не відзначався, ні вдома батькам не допомагав. Єдине, у чому він не мав рівні, то це в неслухняності та баламутстві.

У своєму юному віці Бен вчинив уже чимало лихого і прославився неймовірною зухвалістю. Батьки Бена докладали всіх зусиль для його хорошого виховання. «Годі шибеникувати, — вмовляли вони. — Час тобі вже навчитися робити щось корисне для людей!». Але Бен їх не слухав і продовжував жахати всіх довкола своїми вчинками.

Бувши вже підлітком, Бен якось подався з друзями гуляти в парк. Відкривши куплену в кіоску пачку цигарок, він зголосився першим серед хлопців закурити, знехтувавши батьківськими пересторогами. Він так глибоко затягнувся цигарковим димом, що йому враз стало недобре, і він знепритомнів. Коли хлопчина отямився й розплющив очі, виявилося, що він досі лежить на траві в тому самому парку. Незнайомі перехожі чомусь зовсім не звертали на нього уваги.

Бену це відразу здалося дивним. Як так може бути, що йому й досі ніхто не надав допомоги?

Усе ще лежачи на землі, він побачив, як прямо на нього насувається дитяча коляска, яку віз якийсь чоловік. Бен швидко відсунувся вбік, і чоловік поїхав далі, так і не помітивши хлопця.

Бен стривожено підхопився із землі.

- Чому люди мене не помічають? — промовив хлопчик, оглядаючи свої ноги та руки. — Ніби все гаразд, усе як завжди, я бачу й відчуваю всі частини свого тіла… Невже вони мене не бачать?

Бен не міг зрозуміти, що сталося, але здогадався, що це якось пов’язано з його неслухняністю. Адже в кожної людини є совість, і Бен добре пам’ятав, як вона застерігала його, що він збирається зробити поганий вчинок! Хлопчик дуже налякався, почав підбігати до людей і намагатися привернути до себе увагу. Він усіляко махав руками, пробував доторкатися до перехожих і прямо їм на вуха кричати, що він більше не буде так чинити, що буде хорошим і відтепер завжди слухатиметься батьків… Але люди не помічали його, ніби його й не було, і не чули його голосу. Здавалося, його слова розвіював вітер, а сам нашіптував йому на вухо зовсім інше: тепер уже пізно, ти — цигарковий дим у людському світі, лише невидимий і без запаху…

Бен у сполоху помчався додому, — адже там його приймуть, батьки саме вдома, сподівався він… Йому так захотілося обійняти маму з татом і попросити вибачення!

Бен сидів між своїми батьками, які його не помічали, і був у цілковитому відчаї. Він бачив, як мати ридає в телефонну слухавку, розмовляючи з поліцейським і розпачливо пояснюючи, що вони ніяк не можуть знайти свого зниклого сина Бена.

Зазираючи в очі то матері, то батькові, Бен кричав від безвиході, адже для них він більше не існував, хоч і був поряд. Не розуміючи, що робити, він сів між ними на підлогу й тихо заплакав, адже його мама вже ніколи не зможе ні обняти його, ані відчути його обіймів.

*****

Ця сумна історія трапилася в далекій країні у, здавалося б, звичайному зеленому парку, де так легко сховатися від батьківського ока. Незвичайним було лише те, що саме в цьому парку була одна з нечисленних чарівних точок на нашій планеті — Точка Негайної Розплати. Звісно, на вигляд вона нічим не відрізнялася від довколишньої місцини. Не знаючи цього, Бен порушив сувору заборону батьків саме в цій точці, і покарання не забарилося: він миттю розчинився в нашому світі, мов цигарковий дим, і став невидимим для людського ока. Лише він сам і міг себе бачити. Так Бен став зовсім самотнім.

Щоб геть не збожеволіти, хлопець намагався якось розважитися. Кожному, хто стрічався йому на шляху, він ставив одне запитання, а потім сам на нього й відповідав, адже його присутності однаково ніхто не помічав. Якось, побачивши бродячого пса, Бен вирішив спробувати трохи себе розвеселити й почав гавкати на нього, удаючи різні інтонації.

Аж раптом собака спинився біля Бена і, поглянувши йому у вічі, спитав:

- Навіщо ти дражнишся? Загавкай нормально, не перекручуючи й так просту собачу мову!

Бен від здивування аж сторопів і сів прямо там, де стояв. Трохи отямившись, Бен спитав пса:

- А ти чого розмовляєш людським голосом, собако?

- Я не розмовляю людською мовою. Я гавкаю своєю рідною, собачою, — відповів пес. — Справа в тому, що ти почав розуміти мову тварин, оскільки піддався тваринному інстинкту тоді в парку. Ти не послухався своїх батьків, узяв цигарку й закурив, відмовившись користуватися людським розумом. Тому тебе бачать, чують і розуміють лише у світі тварин, тільки з нами ти й можеш спілкуватися.

- Невже мені немає вороття назад, у світ людей? Невже немає жодної надії? — вражений, спитав Бен несподіваного співрозмовника.

- Надіє є завжди, — метнувши хвостом, відказав пес.

- Що ж мені робити?

- Кожній людині дається талант, і вона повинна правильно його використовувати. Це твій єдиний шанс виправити долю й повернутися додому, до людей.

- Звичайно ж, я хочу повернутися додому! Я мрію обняти своїх батьків і вибачитися за все, що накоїв… Але я не маю жодного хисту! Ні в школі, ні вдома від мене ніколи не було пуття, — промовив Без крізь сльози.

- Кожна людина народжується з талантом від Творця, — повторив пес. — Тобі треба просто знайти, відчути й використовувати свій хист для добрих справ. Лише тоді ти станеш видимим для людських сердець і очей, лише тоді зможеш повернутися додому. Але завваж, Бене: твої добрі справи не матимуть жодної цінності, якщо не робитимуться з любові.

Бен запам’ятав ці слова собаки й вирішив будь-що знайти свій талант. Він ходив вулицями міста вже не безцільно, а намагався приглядатися, чи не знайде свою справу. Оскільки його ніхто не помічав, він міг безперешкодно потрапити практично будь-куди. Побував і в кузні, і в студії художника, і в автомайстерні… «Скільки, виявляється, цікавих справ можна робити, та ще й із користю для людей! Як же я цього раніше не бачив?» — дивувався Бен. Але до чого саме в нього хист, хлопчик ніяк не міг зрозуміти.

З іншого боку, спостерігаючи за життям міста, Бен почав помічати більше людських прикрощів і нещасть. Наприклад, був випадок у супермаркеті, коли молоді недосвідчені батьки відволіклися, розглядаючи товари на полицях, а їх малу дитину викрали. Бен випадково побачив, що трапилося, і допоміг шокованим батькам повернути малюка, а поліції — затримати злочинця. Як завжди, участі Бена в цій операції ніхто не помітив, лише люди здивовано перемовлялися між собою: «Як це хлопчик, якого викрали, сам прийшов до батьків? Адже він ще зовсім маленький! Дива, та й годі!» Але Бену, який привів малюка за руку, не потрібні були жодні подяки. Йому досить було бачити сльози щастя на очах батьків, які обіймали свого малюка, і його серце переповнювалося радістю.

Після цього випадку Бен почав ще уважніше приглядатися, чи не потрапив хто в біду, чи не потрібна комусь його невидима допомога. А нагородою за добрі справи йому була радість, яку він відчував, дивлячись на ощасливлені обличчя. Випадків дивовижного порятунку зі складних ситуацій стало так багато, що серед люду навіть пішли чутки, ніби в місті поселився невидимий рятівник.

*****

Якось Бен ішов собі тротуаром, насолоджуючись чудовим днем. Люди пробігали повз нього, поспішаючи у своїх справах. Аж тут над його головою закружляв стривожений голуб, ніби вказуючи на пішохідний перехід. Повернувши голову, Бен завмер від жаху. Він побачив маленьку веселу дівчинку зі шкільним портфелем на спині, що підстрибом почала перетинати дорогу. Автобус, який чомусь у неналежному місці стояв на узбіччі, закривав їй огляд, і вона не бачила, як назустріч уже мчить автівка. Уздрівши це, Бен миттю кинувся до неї, з усіх сил гукаючи, щоб вона зупинилася… Але вона його, звичайно ж, не чула! Бен зрозумів, що є тільки один вихід. Підбігши до дівчинки, він ледве встиг виштовхнути її з-під коліс… але сам опинився на її місці.

Коли Бен прийшов до тями, перше, що він побачив, було небо. Не зовсім розуміючи, на якому він світі, Бен пригадав, що відбулося, і подумав, що саме заради цього моменту й варто було народитися. Тепер можна було зі спокійним серцем покинути цей світ, знаючи, що когось залишив жити в ньому.

Бену навіть здалося, що він уже майже не відчуває свого тіла… Ще раз розплющивши очі, щоб попрощатися з цим життям і подивитися в небо, він побачив того самого білого голуба. Крила птаха, що пурхав високо в блакиті, аж мерехтіли якоюсь неземною білизною, і це було прекрасно!

І Бен подумав про те, що заплющує очі назавжди.

Але враз зрозумів, що поки що не назавжди, оскільки почув довкола себе людські голоси. Він знову розплющив очі — тепер уже від цікавості — і побачив, що навкруг нього юрбляться люди. Вони дивилися на нього з тривогою й повагою, щось кричали одне одному…

- Як же вони мене бачать? Чи я вже в іншому світі? — ледь чутно промовив Бен.

- Рано тобі ще на той світ, хлопче! Такі, як ти, тут дуже потрібні, тож тримайся, — відказав хтось із людей. Бен дивився на них здивовано, ще не розуміючи, що порятунок дівчинки зробив його видимим.

Пролунали гучні оплески — оплески відважному та шляхетному хлопцю Бену від людей, які захоплювалися його подвигом! Усі вони посміхалися, у багатьох на очах бриніли сльози…

Його обережно підняли й переклали на ноші. З натовпу пролунав крик, і люди розступилися, утворивши вузький коридор для жінки зі скуйовдженим волоссям. Заплакана, вона підбігла до Бена, не тямлячись від щойно пережитого шоку та щастя, стала на коліна над ношами, де він лежав, і промовила:

- Я буду молитися за тебе щодня до кінця своїх днів! Дякую тобі за мою доню, за те, що вона жива! Дякую, що ти є!

Післямова

Коли Бена виписали з лікарні, він повернувся додому до батьків. Вони були неймовірно щасливі, що їх син знову з ними, і лишень дивувалися, які з ним відбулися зміни. Бен також був дуже радий, але одна думка не відпускала його: «Тоді в парку пес сказав мені, що мій єдиний шанс виправити долю й повернутися додому — це знайти свій талант і навчитися його правильно використовувати. Але ж я так і не знаю, який у мене талант! Як же я став видимим?»

І ось ввечері, саме коли Бен ламав голову над цією загадкою, батько покликав його з іншої кімнати, де був увімкнений телевізор. Бен підійшов і побачив, що в новинах показували дівчинку з її мамою. Бен упізнав її — це була саме та школярка, яку він врятував. «Дякую тобі, Бене, за твоє добре серце!» — промовила вона. А мама зі сльозами на очах додала: «Ти маєш дуже великий і важливий талант, любий Бене, — помічати скруту ближніх і допомагати їм!»

Ось так Бен отримав відповідь на своє запитання.


Consigue el cuento