Розповідь «Солдат 47»

Андрій Франко

Розповідь «Солдат 47»

Descarga el folleto

- Мене було послано зі своєї планети, щоб збити велетенський метеорит, який міг би зруйнувати вашу Землю. Я виконав це завдання. А тепер я повинен негайно летіти додому на своєму кораблі. Наша планета не у вашій сонячній системі, і відстань від Землі до неї — рівно 47 світлових років.

- Яких 47 років?! Я ж і дня без тебе не зможу... — благальним голосом промовила Ліза, дивлячись на нього сповненими сліз очима. — Я не витримаю цього! Зрозумій нарешті, мій коханий, адже це буде для мене трагедією! О Боже, як ти не розумієш, я не можу просто так втратити тебе через якийсь твій обов’язок...

Затуливши долонями обличчя, Ліза сіла в плетене крісло, і воно гойдало її довго й невтішно. Вона тривожно чекала на його відповідь.

Він усе не відповідав. Не витримавши цієї болючої паузи, вона зупинила гойдання й підійшла до юнака, якого любила понад своє життя, і сказала, дивлячись у його небесно-блакитні очі:

- Я називатиму тебе «Солдатом 47», адже відстань у світлових роках — це єдине, що ти мені залишаєш в обмін на моє кохання до тебе.

Він сумно посміхнувся й нарешті, глибоко зітхнувши, відповів:

- Моя люба Лізо, ти маєш підкорити свої почуття, продовжувати жити й віддати своє кохання іншій людині, вартій тебе! А я всього-на-всього солдат, і нехай буде «Солдат 47», як ти кажеш. Але я хочу сказати тобі лишень одне, що ніколи — чуєш, Лізо, ніколи! — я не забуду тебе.

Я признаюся тобі, що більше не зможу жити повним життям без тебе… Я стану нечулим солдатом Всесвіту із залізним серцем, адже без тебе моє життя буде самотнім. Але я не можу не виконати свій обов’язок.

Потрапивши на вашу планету, я побачив, що життя ваше дуже схоже на наше, але є одна вагома відмінність — у багатьох людей на Землі не залишилося Бога в серці. Через це ви гинете...

Дуже багато хто з вас утратили просте розуміння правди, яке кожному закладається від народження. Більшість людей забули, що слід допомагати ближньому, думаючи не лише про себе й свою вигоду, забули про радість, знехтували простою турботою одне про одного...

Ваші люди створюють щоразу хитромудріші види озброєння, знищуючи своїх же братів. Людство завдає природі Землі величезної шкоди, часто невідновної. Багато хто вбиває тварин і їх малят, нахваляючись одне перед одним жорстокістю. Злість, заздрість, нажива, грубість, насильство перемагають розум.

Багато з вас стали залежними від нищівних звичок — нікотину, алкоголю, наркотиків, азартних ігор. Від цього страждають їхні родини, а особливо немічні старики та беззахисні діти, що потрапляють у цей світ, як у пекло.

Люди розучилися бути милосердними, вони не мають співчуття. У вашому світі вже майже немає нічого святого, і тільки завдяки світлим людям, яких залишилося зовсім мало на Землі, Всевишній дає людству шанс виправити свої помилки.

Наша планета схожа на вашу, але наш світ досконаліший: ми розмовляємо однією мовою, у нас один правитель. Кожна людина на нашій планеті створює культуру від повні любові та світла, кожен завжди піклується про ближнього. Тому тривалість нашого життя — близько 700 років, і ми повільно старіємо порівняно з вами.

Допомога іншим — це наша місія! Мені випала честь захищати вашу Землю від метеоритів. Цю космічну загрозу викликає негативна енергія, яка шириться від вашої планети. Ми захищаємо вас, але не зможемо робити це вічно… Ця епідемія зла може заразити весь Всесвіт, а також нашу планету, якщо ви не станете на правильний шлях. А поки що я повинен виконати наказ і негайно повернутися.

Вражена, Ліза дивилася на нього широко розплющеними очима. Тільки й чутно було, як на стіні невблаганно тікав годинник.

- Чому ж ти мені нічого раніше про це не казав? — нарешті мовила вона. — Ми зустрілися рік тому й покохали одне одного, і весь цей час були щасливими щодня, щомиті… А зараз ти прощаєшся зі мною назавжди, і я знатиму, що моя любов постійно віддаляється від мене — з кожною секундою, хвилиною, годиною, роком, і так до безкінечності… Невже ми ніколи не побачимося в цьому житті?!

Вона замовкла, опустивши від безвиході руки, і стало зовсім тихо.

Тоді Ліза майже пошепки промовила:

- Я вирішила. У нас є єдиний вихід: ми маємо обвінчатися в Храмі, і лише так ми з тобою зможемо зустрітися колись в іншому світі — раз і назавжди!

Солдат 47 поглянув на неї і повільно-повільно кінчиками пальців погладив її по щоці, подумавши, що на такому чарівному обличчі мають сяяти тільки радість і щастя. Він тихо промовив:

- Мила, ніжна, добра Лізо, ти дивовижно досконале створіння. Я знайшов тебе у Всесвіті на цій грішній Землі та покохав цілою душею! Дякую тобі за це!

І якщо ти вирішила вінчатися на Землі, то після цього Великого Таїнства потрібно завжди перебувати на світлі й чинити добро, щоб колись ми могли потрапити в райське Місто-Сад і бути разом!

І я на своїй планеті також буду служити місії світла й добра, щоб нам зустрітися в Раю вічної любові та щастя, де нас буду оточувати чудові квітучі долини, високі гори, прегарні водоспади й ріки. Ми будемо навіки разом у цьому променистому Місті, де все буде світитися: і будинки, і вулиці, і стіни, а мешканців сповнюватиме радість і блаженство, адже вони всі також зіткані зі світла. Їх сумління спокійне, серця чисті, розум ясний.

У всьому там буде достаток і добро. У цьому Місті не буде жодної ворожнечі — сильні не кривдитимуть слабких, ми всі будемо цінувати одне одного й жити щасливим життям разом. На вулицях із прозорого, немов кришталь, золота для нас звучатиме прекрасна музика!

Лізо, ти — вибрана, адже я зустрів саме тебе. А значить, ти маєш силу йти вірним шляхом і міняти ваш світ на краще. І ти зробиш це, я вірю! Заради нашого кохання!

***

Вони повінчалися й назавжди стали єдиним цілим, хоча в цьому світі, можливо, вже ніколи не стрінуться.

Перед виходом він підійшов до Лізи, яка продовжувала сидіти в мовчанні, став перед нею на коліна й поцілував її руки, прислухаючись до останнього дотику жаданого тепла… Але Ліза не розплющувала очі, наповнені слізьми, і лише почула, як за ним зачинилися двері.

Солдат 47 вийшов від Лізи з нестерпним болем у серці, але з мужнім рішенням іти вперед, щоб колись зустрітися зі своїм коханням. Пам’ять про неї протягом усього життя зігріватиме його серце, яке промовляє до нього лише одне: «Роби добро у своєму світі, щоб ви могли зустрітися знову у Світлому Місті Життя вже назавжди!»

І хтозна, може, колись, іще за життя Лізи, Солдат 47 повернеться, щоб захистити її Землю від метеорита? Якщо це трапиться, він дізнається, що на Землі його дуже чекає ще й син. Він щоразу дивиться на зірки, щоб знайти серед них батьківську планету, до якої рівно 47 світлових років, і сподівається побачити там космічний корабель свого тата на старті до їх дому!

Consigue el cuento